Коротко кажучи, Китай серйозно занепокоєний тим, що військові дії загрожуватимуть його торгівлі. Крім того, стабілізація торговельних шляхів була основною причиною участі Китаю у зближенні Саудівської Аравії та Ірану. Ніщо не повинно стояти на шляху транспортування китайських товарів. Це перша і фундаментальна мета політики Сі Цзіньпіна, додамо – екзистенційна мета.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Росіяни, звичайно, радіють зростанню торгівлі, але є багато ознак того, що це радість зі зціпленими зубами. Дедоларизація (і деєвроризація) торгівлі, яка відбувається швидкими темпами і яку обидві сторони люблять зображати як удар по їхньому спільному ворогу – Америці, насправді означає юанізацію власної торгівлі Росії. До прикладу розрахунки в доларах і євро впали з 65% до 46% (це все ще майже половина), але від цього виграла тільки китайська валюта, зрісши з 4% до 23%, в той час, як рубль за цей період впав з 29% до 27%. Таким чином, динаміка процесу свідчить про маргіналізацію рубля в довгостроковій перспективі, й на горизонті немає нічого, що вказувало б на протилежне.
Варто згадати, як на початку війни росіяни дуже жорстко нав'язували переведення розрахунків з ворожою Європою на рублі, відстоюючи позиції власної валюти. Деякі країни, такі як Польща, не погодилися, за що були покарані, а інші, такі як Німеччина та Австрія, підкорилися диктату, що дозволило врятувати російський бюджет. У своїх «дружніх» відносинах з Китаєм Росія не може дозволити собі жодних вимог і диктату (адже вони друзі) і поступово послаблює власні позиції, потрапляючи в безжальні обійми союзника. Ідея Путіна про те, що країни БРІКС повинні створити власну резервну валюту, безсумнівно може стати порятунком, але Владімір Владіміровіч, мабуть, єдиний, хто хотів би бачити її реалізованою.
Росіяни також м'яко (бо, зрештою, не можна бути нетактовним, коли сідаєш за стіл з друзями) натякають, що хотіли б бачити більше китайських інвестицій у своїй країні. Економіст Валдайського клубу Ярослав Ліссоволік (у минулому – головний економіст російських операцій Deutsche Bank), коментуючи візит Сі, з прихованим незадоволенням написав, що останніми роками прямі китайські інвестиції в Росію зросли лише приблизно на 3% на рік, що значно менше, ніж зростання торгівлі.
Отже, ви бачите, як доброзичлива китайська панда ставиться до свого найкращого друга: вона більше продає, більше купує (а головне дешевше), але інвестує досить обережно, тобто робить тільки те, що їй очевидно вигідно. Рука, простягнута головою КНР Сі, призначена для того, щоб брати, а не давати...
Асиметрію у взаємовідносинах обох сторін можна побачити не лише на фотографії Сі та Путіна, з якої я почав. У багатьох коментарях можна прочитати непомітні сигнали, які свідчать про те, що саме Росія більше дбає про взаємні відносини та саме вона готова інвестувати в них найбільше. Цікаво, що в той час, як китайці до нудоти й при кожній нагоді повторюють, що війна з Україною – це не їхня війна і вони ніяк до неї не причетні, з російського боку спостерігається набагато більше бажання стояти поряд з союзником (неформальним, але тим не менш).
Керівник офіційного російського аналітичного центру РСМД Андрєй Кортунов в інтерв'ю «Global Times», відповідаючи на запитання, що робитиме Росія, якщо виникне конфлікт зі Сполученими Штатами через Тайвань, відповів, що в такій ситуації Москва стане на бік Пекіна. Хоча одразу ж приречено додав, що сподівається, що до цього не дійде.
Росія як опора Китаю проти запланованого вторгнення на Тайвань? Це трохи нагадує пропозицію пана Заглоби передати Нідерланди шведському королю, але факт залишається фактом: ця заява, навіть якщо вона зроблена кимось, хто не є політичного впливу, видається рідкісною.
З російського боку пролунав ще один сигнал войовничого характеру, який потенційно може викликати занепокоєння та означати, що Росія захоче вдатися у відносинах з Китаєм до свого єдиного ресурсу, який робить її справжньою наддержавою. Йдеться про ядерну зброю.